Джастіс Паблішинг

liberty and justice for all

ДИДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЯК ДЗЕРКАЛО ПОРОЖНЕЧІ

Допоки ми чекаємо неділі, яка покаже чи народився в Україні справжній громадянський рух за завершення наших незавершених революцій, а чи політикам-реваншистам вдалось нав‘язати суспільству контрреволюційний наратив, поговоримо про диджиталізацію всієї країни.

Автор: Геннадій Друзенко

В одній зі своїх останніх праць Макс Вебер писав: «Політик може служити національним, гуманітарним, соціальним, етичним, культурним, матеріальним чи релігійним цілям. Він може пристрасно вірити в ‘прогрес’ – не важить, що саме він вкладає в цей термін – а може цуратися прогресистських переконань. Він може претендувати, що служить ‘ідеї’, чи відкидати ідеалістичне служіння в принципі. Він може намагатися досягнути стратегічних цілей чи поліпшити щоденне життя. Але як би там було певний різновид візії в політика має бути обов‘язково. В противному разі, внутрішня порожнеча неминуче затьмарить навіть найбільший зовнішній політичний успіх».

Іншими словами, справжній політик має знати НАВІЩО він йде у владу. ЧОГО саме він прагне досягнути, використовуючи владні важелі. Мати СВІЙ наратив, СВОЮ візію майбутнього. В противному разі, влада перетворюється із засобу на мету, з інструмента досягнення цілей – у самоціль. А безконтентність влади мимоволі заповнюють ЧУЖІ наративи.

Я вже писав, який злий жарт зіграв з Зеленським його талант пародиста, що не передбачає продукування оригінальних сенсів. Як науковця, мене мучив сумнів чи не потрапив я у пастку власного спрощеного наративу, в якому Президент моєї країни – лише криве дзеркало, а не джерело світла. І я задумався, чи є якісь образи майбутнього, якими оперує ЗЕ-влада? Які вона намагається подати як свої візію змін?

Такий образ у ЗЕ-команди безумовно є. Це – диджиталізація всієї країни (нічого не нагадує-?) чи «держава в смартфоні». На перший погляд, звучить доволі футуристично. Але якщо задуматись, саме цей образ і є найкращим доказом безконтентності ЗЕ-команди, а отже її залежності від ЧУЖИХ наративів.

Бо що таке цифра? Це лише універсальний спосіб запису, зберігання та передачі інформації, який ніяк не впливає на контент. Якщо раніше відео можна було знімати тільки на камери, сьогодні для цього достатньо смартфону. Причому на відеоконтент це ніяк не вплинуло: на цифру, як раніше на плівку, можна знімати порно, а можна – «Шкіру, в якій я живу» Альмадовара. На комп‘ютері – так само як раніше на друкарській машинці – можна записувати поетичні шедеври Жадана, а можна графоманити. За допомогою планшета можна студіювати іноземні мови чи вчитись в онлайн університеті, а можна гаяти час за Minecraft.

Ба більше, цифра поєднана з Інтернетом робить нас заручниками Big Data, яка знає про нас навіть більше, аніж ми самі. І тому якщо ми дивились в інтернеті всі серії «Ментів», то наступного разу Гугл навряд чи запропонує нам «Ностальгію» Тарковського чи «Донбас» Лозниці – напевно він рекомендуватиме переглянути «Сватів». Якщо ми воліємо читати онлайн-таблоїди, навряд чи цифра спонукає нас змінити уподобання і починати ранок з Financial Times. Якщо з наших навушників, приєднаних до смартфона, звучить Винник, навряд чи «цифра» спроможна щось зробити, аби завтра там зазвучав Бах.

Цифра БЕЗЗМІСТОВНА – це лише технологія. І саме тому «держава в смартфоні» це не про зміст. Ця держава може бути схожа на пісні Поплавського, а може – на шедеври Queen. Може бути демократична як Швейцарія, а може – авторитарна як Китай. Може бути щасливою як Фінляндія чи нещасною як Україна. Бо цифра – це про ЯК, а не про ЩО…

«Держава в смартфоні» як візія майбутнього – це фройдівська обмовка ЗЕ-влади. Це сучасний парафраз сумнозвісного кучмового «скажіть мені, яку країну треба побудувати, і я її побудую». Втім, на відміну від Леоніда Даниловича, младоукраїнці навіть не спромоглись сформулювати свою ключову проблему, що мала б звучати приблизно так: «Скажіть мені, яку країну треба оцифрувати, і я її оцифрую». Контент їх насправді не цікавить – «#Урядтехнократів» цікавлять лише технології оцифровки.

Саме від цієї безконтентності, від внутрішньої порожнечі Зеленського настільки цікавить процес заради процесу. Саме тому він так боїться зупинитися. Саме тому так квапить зустріч Нормандської четвірки, в якій наразі немає жодної об‘єктивної потреби. Саме тому вимагає від парламенту працювати в ритмі друкарського станка. Бо поки стрімко біжиш, цей брак контенту наче непомітний. Але він є. І якщо контент для України не продукують на Банковій, його радо спродукують в Кремлі, Брюсселі, Берліні, Парижі чи штаб-квартирі МВФ. Тільки цей наратив служитиме іншим цілям…

Джерело: Facebook

Коментарі з Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *